Внимание!!!

Повість Олени Максименко «Неприкаяні» нагадує зібрані жмутки літніх трав, які сушаться на підвіконні. Вони мають свої імена, свій особливий аромат, кожен відроджує у пам’яті окремі спогади. Ці спогади стосуються того, ким ми були «до», «під час» і «після» ключових подій останніх років. Відрефлексована стихія життя хвилями занурює нас у насичену щільність мови, нагадує деталі, миттєві відчуття і переживання — конденсат тих подій і станів. Олена Максименко пише діалогічний твір, розмову, що тривала декілька років і продовжується досі. На «ти», постійне звертання авторки, мимовільно починає відгукуватися читач, але він стає не лише свідком, також він або вона починають знаходити неприкаяність у собі.